Те, що із цієї славної родини вийшов військовий та політичний діяч України, полковник Армії УНР та організатор ОУН Євген Коновалець, знають усі. Це справді визначна постать нашої історії першої половини ХХ сторіччя. Проте Коновальці мали і свої священицькі традиції. Адже і дід, і прадід Євгена по батьковій та материній лінії були служителями церкви. Священиками були також два стриї полковника і його двоюрідний брат Володимир, доля якого пов’язана із Станіславом. Однак, перш ніж розповімо про нього, нагадаємо маловідомі сторінки біографії інших представників родини Коновальців. 

    Як було вже сказано, дід Євгена і Володимира був священиком. Називався він Михайло Коновалець і походив із містечка Комарно (повіт Рудки) на Львівщині. Там він народився у 1824 році. Це була енергійна людина, здібний священнослужитель, що мав ораторський хист. Працював він у с. Замкові. Сюди переїхав після одруження з Марією Скоробогатою, дочкою місцевого пароха, по смерті якого змінив на посаді. У подружжя народилося дев’ятеро дітей – чотири сини і п’ятеро дочок. Помер о. Михайло Коновалець у 1889 році у Замкові і похований на місцевому цвинтарі. Там же спочиває і його дружина. 

    Перший син отця Коновальця Орест (1856 р. н.) теж став священиком, починаючи з 1882 року. Він працював у с. Яневі, потім у с. Довгополе Городоцького деканату, а відтак у с. Страдч на Львівщині. Його син Євген загинув у лютому 1919 року у боях за Львів. Другий син Євген (це ім’я було дуже популярним у родині) помер молодим від запалення легень, коли навчався у Львівському університеті. Третій син Михайло – народний вчитель у Замкові, батько провідника Євгена Коновальця. Четвертий син Володимир народився у 1861 році, був рукоположений на священика у 1886 році. Служив спочатку у с. Озерянці, пізніше — у с. Малехів недалеко Дублян під Львовом. Був радником митрополичої консисторії, енергійно і успішно протистояв польському впливові, особливо у Дублянах, де існувала Державна Рільнича Академія. За його праці у 1912 році була зведена мурована церква, заснована читальня „Просвіти", організована станиця „Сокола" та створено духовний оркестр, що супроводжував усі народні свята в цілій околиці. За це поляки „відплатили" йому під час Першої світової війни. У 1914 році о. Володимира Коновальця разом з братом Михайлом було заарештовано і вислано у табір Талергоф, куди посилали всіх звинувачених за москвофільство. Хоча о. Володимир ніколи не належав до цієї течії (він був членом Української Націонал-Демократичної партії), йому довелось майже рік пробути у таборі. Визволили братів у травні 1915 року. Син отця Коновальця отримав при народженні ім’я батька. Володимир Коновалець-молодший народився 25 січня 1887 року в с. Озерянці. Ґімназію закінчив 1905 року у Львові. Був у австрійському війську, пізніше став січовим стрільцем. Брав участь у боях під Києвом з більшовиками, був поранений і втратив ногу. Після війни навчався у Станіславській духовній семінарії. Висвячений на священика Єпископом Григорієм Хомишиним 7 травня 1924 року. Працював у Духовній семінарії, а пізніше — катехитом у Станіславській ґімназії. Абсольвенти (тобто випускники) цього закладу у своїх спогадах з теплотою і щирістю згадують цього навчителя. Ось що пише про нього Б. Шарко: „Дуже любленим серед нас (ґімназистів – І. Д.) був катехит о. Володимир Коновалець, старшина УГА, воєнний інвалід, що кульгав на ногу. Він був стриєчним братом світлої пам’яті полковника Євгена, був великим добрягою". Після праці в ґімназії у 1934 році о. В.        Коновалець переводиться на парафію у с. Сидорів Гусятинського деканату, де працює з 28 лютого приватним сотрудником, а з 29 березня 1935 року по 11 жовтня 1938 року — сотрудником з правом управління у цьому селі. 

    З Тернопільщини о. Володимир перейшов у с. Острів Єзупільського деканату (тепер Галицький район), де служив парохом з 26 жовтня 1938 року по 1940 рік. Був справжнім патріотом. Старожили із с. Острів згадують як він казав: „Я одягнув рясу, але, якщо буде потрібно, зніму її, візьму зброю в руки і піду воювати за Україну". Патріотизму не могли пробачити священику перші совіти. У 1940 році його заарештували. Вважається, що слід священика після цього загубився. Однак, ми маємо підстави твердити, що о. Коновалець був відпущений, бо у 1943 році він був завідателем у селі Дорогові, де працював з 20 листопада. Там несподівано помер від рук невідомих убивць о. В. Барановський. Тільки з повоєнного періоду про о. Володимира Коновальця немає ніяких відомостей. Але його життя вартує, щоб про нього пам’ятали і разом дописували сторінки його біографії.