Пам’яті отця Григорія Миськіва Хтось із філософів сказав, що у цьому світі молитися і любити — єдиний шанс бути людиною. Отець Григорій Миськів використав свій шанс сповна. У людській долі нічого не буває випадкового. Появився на світ Григорій Михайлович Миськів 6 січня 1914 року в надвечір’я Різдва Христового, щоб разом із спасителем пройти свій тернистий шлях. Дитинство Григорія минуло в Коцюбинцях Гусятинського району. Батьки, Михайло та Софія, старалися дати своїм дітям (окрім Григорія, в сім’ї був ще син Микола та дочка Ганна) добру освіту. Григорій після закінчення Чортківської гімназії вступив до Станіславської духовної семінарії. Дияконські та священичі свячення отримав в 13 червні 1938 року з рук Преосвященного Владики Григорія Хомишина. Свою душпастирську діяльність розпочав із служіння в греко-католицьких парафіях Тернопільської області, де священнодіяв до 1950 року.
Незадовго до Другої світової війни померла матір о. Григорія Софія. З початком німецько-радянської війни та проголошенням Акта української державності отець Миськів, як і більшість греко-католицьких священиків того часу, брав активну участь в українських державотворчих процесах, зокрема в серпні 1941-го він проголосив самостійну Україну перед своїми парафіянами. У травні 1942 року за дорученням єпископа Григорія Хомишина о. Григорій перейшов на парафію в село Устя Зелене того ж району, де мешкав аж до дня арешту.
У 1946 році, після Львівського псевдособору, отець Миськів категорично відмовився переходити до православної віри, аргументуючи це такими словами: «Тоді, коли мене рукопоклали в сан греко-католицького священика, я дав клятву вірності цій церкві та її главі — Папі Римському — і тому цієї обіцянки не полишу ні за яких обставин». У 1947 році о. Григорію місцева влада заборонила проводити літургії за греко-католицьким обрядом, після чого він попрямував у с. Озерце Івано-Франківської області, де продовжував свою душпастирську працю. Проте незабаром повернувся в Устя-Зелене і на власний страх та ризик продовжував літургії за греко-католицьким обрядом.
Однак радянська влада не могла допустити такого з боку непокірного священика. 9 січня 1950 року о. Григорій був заарештований співробітниками Коропецького районного відділу МДБ та ув’язнений у тюрмі, що в Тернополі. Отця звинувачували в тому, що він відмовлявся від переходу до православ’я, відправляв літургії за здоров’я людей, які були заслані у виправно-трудові табори, а також під час служб Божих згадував у молитвах Папу Римського Пія ХІІ, який, на думку слідчих НКДБ, був ворогом радянської влади. За вироком Тернопільського обласного суду від 20 березня 1950 року на основі статті 54-10 (антирадянська агітація) Кримінального кодексу УРСР о. Григорія засудили до відбуття покарання у виправно-трудових таборах терміном на 25 років, з обмеженням у політичних правах на 5 років та повною конфіскацією майна. Священик написав касаційну скаргу до Верховного суду УРСР із проханням зменшити йому термін ув’язнення. Проте ухвалою того ж суду від 14 квітня 1950 року в перегляді вироку було відмовлено.
Влітку 1954 року батько о. Григорія Михайло Миськів звернувся до голови Президії Верховної Ради СРСР із проханням звільнити сина. Проте комісія з питань перегляду кримінальних справ на осіб, засуджених за контрреволюційну діяльність у Тернопільській області, рішенням від 11 жовтня 1954 року залишила вирок без змін. А час спливав — у чужих, далеких від рідної землі краях. У неволі підупадало здоров’я.
Отця Григорія звільнили із виправно-трудового табору в Башкирській АРСР лише 25 серпня 1956 року через хворобу. Після цього він відправився в м. Комарно. Отець був одружений з Марією Танчин. Разом із їмостю належно виховав та допоміг здобути добру освіту своїм дітям
У 1989 році о. Григорій був призначений Адміністратором парафії святих апостолів Петра і Павла м. Комарно. Особливу увагу він присвятив організації та впорядкуванню парафіяльного життя. Для згуртування та розбудови парафії о. Григорій вклав багато праці. Цією парафією отець опікувався до 1993 року. Одночасно отець душпастирював серед вірних на Городоччині .
Оцінюючи ревність отця Григорія для Божої слави та добро Церкви і народу, його трудолюбиве служіння Блаженніший Патріарх Любомир (тоді ще єпископ-помічник Львівський) 15 липня 2000 року надав право носити нагрудний хрест з прикрасами.
Враховуючи заслуги о. Григорія перед Церквою, 13 листопада 2001 року Владика Юліян (Ґбур), Єпарх Стрийський призначив його Почесним Парохом храму Собор Пресвятої Богородиці с. Підзвіринець.
Від того часу отець продовжував допомагати своєю молитвою людям. Він часто молився в храмі м. Комарно і своїми проповідями спонукав до роздумів над своїм життя особливо молодих людей.
Помер отець Григорій Миськів, на 93 році життя, 26 листопада 2007 року у м. Комарно. Похоронений на міському кладовищі.
Матеріал додав Олексій Мисаковець
| 
