З МОВИ ОЛЬГИ ІВАНІВНИ
Вміла точно висловити думку, враження, дати образну характеристику явищу чи людині. Лексика типова для галицької інтелігенції, а водночас пересякнута барвами народної мови. Окремі характерні, часто вживані слова: «рефлектую»; «евентуально»; «провізорично»; «речово» (посутньо, по-діловому); «резолютно» — «остро» (категорично); «виїмково» (винятково); «на становиську» (має посаду); «зусман» (сильний мороз); «цілушка» (хліба), «валігрох» (особливий рід бобів); «мимо того» (не зважаючи на те…) та ін.
«Всього світу не захопить, а половину мало» (про дуже незадоволеного життям).
«Смерть — то єдина справедливість: ніхто не вимкнеться».
«Великоманія» — манія величі.
«Зложили кондуенцію Олені Станіславівні» (висловили співчуття Олені Станіславівні Компан, відвідали — як помер Іван Юхимович Сенченко).
«Як її перекинути через пліт?» (як Оленці поступити в інститут; до цього Ольга Іванівна не дожила; останній її день збігся з останнім Оленчиним екзаменом у школі: Ольга Іванівна вже не мала сили говорити, але все сприймала, і Оленка показала їй п’ять пальців…).
«Якісь люди ці нерозвинені…Ставлять пластинки — дві-три, одні й ті ж щодня — і таке щось… Як то окреслити під оглядом музики?»
«Вона мене похвилювала…»
«Він є страшенно зажерливий… Не може дивитися, як хтось їсть — що то йде не в него, а в іншого…»
«У цьому гастрономі любить бути сир після обіду».
«Коли жито достигає, любить град виложитися…»
«А як вигачкувати?» (вив’язати).
«Виґходив» (капці до дірок).
«Щось він линдає, линдає» (тиняється без діла).
«Багато плину» (рідини).
«Муха пхалася» (в тарілку).
«Те м’ясо, з машинки витиснене, — воно вже як катрашка…»
(Під час хвороби): «Живіт якийсь такий уболений — прямо його не руш»; «Мене пре відходтва кишка».
«Очі ломить… Якщо ще в далеч або сіре — можу дивитися, а барвисте — ні…».
«Щось довго та слабкість (після грипу) відчувається… Немає права сі з неї витягнути…»
«Тільки вийду на балкон — він валкує» (трактор укладає асфальт).
«Три ночі неспані були…»
«Відрадилася» (передумала).
«Так сі гроші котяться, що ну…»
«Град пооббивав зубер на деревах» (бруньки?).
«Як дерева зубруються…»
«Вона має дрик до писання» (про Оленку).
«Така Аня є ніжнб дівчина, уложлива».
«Має болюче серце» (про Соломійку: вразлива на Слово).
«Чи віддамо, поки малий, чи будемо з ним долю ділити?» (про Джерьку, собача).
«Наївся, як стручок» (про Джерьку). «Пажерливий…»
«Ходиш за мною, як та поника» (до собаки).
«Між ноги пльончиться, не дає нічого зробить» (пес).
«Куди ти так минжаєш, взад і вперед?» (про нього ж).
«Спав увесь день невисипально».
«Джерька б її прикатрубив… ту болонку» (прибив).
«Розбутівся…»; «Що ти такий розвойований?» (на Джерьку).
«Треба Джерьку відблтшити…»
«Щось він дуже криґває» (шкутильгає).
«Таке потульне сиротя» (про приблудну собачку).
«В пєгах» (плямах).
«Не сколючися» (не лоскочи).
«Чи правда, що експльозія в школі була?» (вибух).
«Такий недорода, такий засніта» (про маленького, хирлявого мужчину)…
«Баляталася в зимній воді»
«Така курилюха знялася» (завірюха).
«Мені від твого холенхое так горло перекусило…»
«Хотіла медом його забрати…» (біль у горлі).
«Так доїхала своїм очам…»
«Не треба серце перекурсовувати» (перевантажувати).
«То є дзьобанина то робити» (дрібна робота).
«Їжак хоркає…»
«Винюхує, наче дойда чи шпик який…»
«Старий заломився» (зовсім підупав).
«Все змервив» (зжужмав).
«Таку пайду одпайдував» (велику скибку кавуна одрізав).
«Такий кустермище схопив» (великий шмат хліба; в Оленівських Кар’єрах казали: «такий кусмелок, кусмелище…»).
«Сміх їх огорнув дикий…».
«Як був молодий, за мною наскакував…» (активно залицявся).
«Не буду все контра їй давати» (постійно суперечити).
«Думай, Балембо, — поляки в таких ревіях казали…» (мовляв, добре, що так думаєш, дуришся…).
«Про таких жінок поляки казали: «Ні до танца, ні до рожанца».
«Кольори кусаються» (несмак у вишивці).
«Гуцульське полотно від прання курчиться…»
«Видно, з села, і ще не розпаношена».
«Була змістовна дівчина, всім цікавилася, а тепер зайнята тільки модами і в інший світ не перекидається…»
«Дуже рано вона почала дівочитися…»
«Двадцять шість років, а ще не мала хлопця… Наче й непогана, а не має того, що притягує, як ото німці кажуть: «Kom mir» (іди до мене).
«Андрій уже кукурічиться…» (готується парубкувати).
«Так, як матерії стає, так і край… а поза те ніколи не виходь…» (з приводу В., яка напозичалася грошей).
«До Святого Духа не знімай кожуха, по Святому Дусі тримайся в кожусі…»
«Нині в Комарні велике весілля… Розумна дуже дівчина виходить заміж… Ніжнб, очитана… змістовна… Не так гарна, як змістовна… Моя родина на обидва боки…»
«Світ до нього належить» (такий гордий, самовпевнений).
«Життя обкантувало її…» (про Ір.В.).
«Викинула пташкам їсти… Тебе нема, а я сі обсервую. Прилитів голуб, великий, гладкий. І прилетіла пара ніжніша. Він їх одігнав. А горобців прямо в политі збиває… Всіх клює, нікого не підпустив — аж поки сам воло не набив, що аж відставало… От закон: сила…»
На 9 травня: «Мужчини, як ялинки, — в орденах, бряжчать…»
«Дуже жорстока тінь» (від яскравого сонця).
«Кінець місяця… Все викинули… Але всі черги не заловиш…»
«Він простуджується, бо його перетеплюють…»
«Вона за літо так вирухалася…» (про Оленку — купалася, грала у волейбол).
(Беручи читати Стельмаха): «Подивлюся, що то сі він висилює».
«Був принципієнтом (помічником) у дуже вмдомого адвтката…»
«Він мені вклонився, я йому відклонилася…»
«Утька стояла на точці, що треба покарати…» (Андрія за непослух).
«Сніг чорний вже, собаками збацьканий».
«Діти лід порайбали» (на ковзанці — потовкли, пошкрябали).
«Учинна дуже» (зобов’язлива, послужлива).
«Це дві родини з К-в… У тих син уже професор, а в цих ще ні… Між ними така ревалізація…»
«Там такий був, що не знати, на якій козі до нього під’їжджати…» (а тепер опинився під судом за хабарі).
«Де кум, де каравай, а де солоні груші» (іронічно про Параджанові пошуки «шашеля» — старих меблів — у Львові: для продажу в Грузії).
«Голову закрутив, заграв, заспівав, — а через місяць розвелися».
Про Оленку: «Розгорілася в неї амбіція на оцінки… і бути першою».
«Якби їй надібрати трохи енергії…»
«Такий уложений…» (вихований, «пристійний»); «діти такі уложені, спокійні».
Про Льоньчика: «Гроші є, обов’язку нема… Треба йому жінки, він би тоді інакше… Бо гарної засади хлопець… Я йому казала — чи є у вас такий вираз: нема гірше, як хлопець піде в цибух» (цибуля, що ішла в дудку).
«В мене голова розболілася від того її шарґання в телефон» (багато й непотрібно балакає по телефону).
«Не вимудрюйся» (Оленці: не говори дурниць, не виламуйся).
«Ти направду не маєш ніякого здиржання…»
«Як їх спокійно зчеше…» (поставить на місце).
«Пішла на підвищення — то робить рубрику в грошах» (З преходом на іншу посаду збільшилася зарплата).
«Мед однаковий — що в магазині, що в циган: одну шахрайську рецепту мають».
«Держава скоро сама себе вкраде».
Про сучасний «обслуговуючий персонал»: «…І то потрапить таким ароганським тоном відповісти… Мені то робить колізію з моєю вдачею…»
«…Думаю, як би її уникнути… Коли вбігає, на пиґски цілується…»
«Дама, що мала щось перевернене в голові (хотіла дістати звання народної майстрині, але подала хтозна-що. — Авт.). Збештали її страшно… Але вона не мала встиду, но мала злість».
«Я їй тепер під лице не стану» (не повернувши борг).
Про І.В., яка стратила пам’ять (склероз). «Вона все казала: «Ще будете видіти, як бозя мене покарає… Бог на світі є, і він мене покарає…» Вона найбільше цього боялася… «Боже, боже, як то старість тобі не вдалася… Все в тебе чудове — лиш старість…»
З МОВИ ІНШИХ КОМАРНЯНЦІВ
У багатьох «наддніпрянців» є упередженість до мови галичан: своєрідний київсько-полтавський мовний шовінізм. А що вже казати про тих, хто взагалі не любить української мови й не хоче її знати: улюблене їхнє заняття — дешевеньке глузування з галицького «діалекту». Це йде від глухоти до слова, до магії його звучання, до його виражальної енергії. А діалекти — це реальна мова мільйонів людей, це ті ручаї, що виповнюють живлющою водою ріки літературних мов. Діалекти — це багатство національного духу, це дорогоцінна індивідуальність етнічних груп кожного народу і людських особистостей. Не розумію тих (а серед них, на жаль, є і дуже вчені, з апломбом інтелігентності), які обурюються з кожного незнаного чи незрозумілого їм слова, замість того, щоб радіти: ще одну мовну барву вловив, ще одне слово збагнув, знатиму! А річ же не в самих лиш словах, а й у конструкції фраз, у образних виразах, в експресії мовлення…
Я скрізь і всюди вловлював живу мову людей, а коли дозволяли обставини — записував. Таких записів у мене — десятки зошитів. Тут, відповідно до «теми», подаю лише дещо із записаного в Комарні…
Окремі слова:
Гара — тачка на одному колесі.
Сверболоз — трава (кропива?).
…Ліда: «То є невитримана година!» (Івась, зять, збирається на полювання — годі його втримати, його година).
Дорко: «Якісь думки непотрібні… Все на голову б’є».
Миросько: «Реве, як на суд божий» (теля).
«Люди помирають, і ми там будемо».
«Що сі стало, то сі не відстане»
«Щось долєгає…» (турбує, мучить — здоров’я).
«Ця слива хотіла ще постояти» (рано зірвали).
«Ця яблуня на весь світ образиґлася» (не родить).
«Вітер набив яблук…»
«То так… усякий птзбир, а не яблука».
«Абрикоси зогният»…
«Ця корова такого шпрунга дасть… відколи її виженеш — цілий день тебе мотає…»
«Пам’ять силу дає».
«Єнций то, єнций друге» (Один те, другий інше).
«Він у нас до роботи м’єккий» (не дуже береться до роботи).
(Баба Гелемейка): «Сі цукру нассала, сі нассала…» (Дасть дитині цукру — і пішла на весь день працювати…).
«Поїдеш… (як) у Гонолюлю», — так у Комарні говорили про химерне, нездійсненне… Та ось війна розкидала людей, і вже в 60-і роки приходить лист від однієї родички-комарнянки: не думайте, що «Гонолюлю» — вигадка, Гонолюлю є, і я там була!
Ще один комарнянський вираз: «Пасти кози в Бердичів» (піти хтозна-куди й хтозна-чого).
«Лізе, як свиня до парламенту».
«Йди до Юльці, в неї пироги зі сметаною…» — «Я волію в тебе пісної бульби».
«Тето, він з’їв п’ятнадцять пирогів» (дівчина про нареченого — зі слізьми).
«Повні очі сліз накрутилися»…
«Такі зелені макогони» (качани кукурудзи).
«Пішов на здибанку» (на зустріч, на побачення).
«Мамо, вважайте на себе.» — «Та я до річки не хожу, не втоплюся».
«Як мама?» — «Дякую, ще ходить, але пам’яті не має» (розмова в автобусі).
«Великі боки має» — так кажуть у Комарні про тих, хто має великі побічні прибутки, «калим», блат…
Марійка: «Я прийшла з вінком вражень»…
«Треба то йому відслужить» (віддячитись).
«Якось відпам’ятали» (привели до пам’яті).
«Батьки завихрили» (настроїли хлопця проти дівчини).
«…І якось ті екзамени пхає».
«У своїм вікті» ( на своїх харчах).
«Мав криві ноги, але виходився…».
«Як борсучок» (надувся — про дитину).
«Ти не придзєкуй» (не підтакуй).
Х. посварилася з сусідкою, бо та сказала їй: «Що в тебе в городі — лобода як хлопи стоять…».
На весіллі: «Свіжий гість — свіжа чарка».
Імітує п’яничку: «Рятуйте, тверезію!»
«Як ми вісімкували!» (вертаючись додому напідпитку)…
«Всього було — видимо-невидимо… Більше невидимо…»
«Як не полюбить набрудно, то начисто трудно»…
«Мій гегало…» (про чоловіка, який щось невдало зробив).
«Не чіпай владщ, не матимеш біди».
«Кинувся… як дурний воду міряти».
З листа: «Та що ти таке питаєш: як ся виглядаю? Як те старе, збабчене яблуко» (все зморщене).
В автобусі: «Ви тут стоїте, як той чиряк…» (ні зайти, ні вийти).
«У нас так люди мруть… А у вас?»
— Тут сі розводять (розлучаються), — а у вас? — Розводять, бо не хочуть щось робити… Аби легше прожити… То не є люди до життя…
«Тепер як сі не злапа (дівчина хлопця), то (хлопець) сі не оженить…»
— Роботи багато… — Мій батько казав: «Ми роботу застали і ми роботу залишимо…»
«Роботи стільки, що аж на голову валиться».
«Так сі наробила, що плечі сі отворают».
Про начальство: «Ходять хлопи, як коні, і ніц не роблять».
Про одного із сусідів — чому його так люди не люблять: «Можна партійним бути, як треба, але не таким дурним…»
«Кажуть, Америка сі оружить. Та всі сі оружать. Ми найліпше…»
«Світ і без війни загине…»
«Де той час дівся?» (так швидко життя минуло).
«А він не хворів. Він узяв і вмер».
«Хлопець був як свічка… Приїхав батько, цілий день ходив по берегу: «Ой сину, синочку, куди ж ти поїхав?» (син утопився).
«Людина як той камінь: усе переживе, все перенесе…»
«Вже сонце в зуби світить, а вона спить…»
«Прийшла біла — все з’їла» (зима).
«— Але живіт маєш! — Не залишу ж я живіт дома!»
«— Що ж вас чоловік так масакрує? — Від мого пана мила мені й моя рана»
«У нас у Комарні кажуть: вибирається, як за море ср…»
«У нас кажуть: чіпився, як гівно чобота…»
«Один водлі одного».
«Горілі ошкурки з масла».
«Пошпуруй ту рибу…»
«Ґордзявка», «ґирдзявка» — ямка на потилиці…
«Йой, Ользюню, як так хочу свого Мироська вженити до Галі… Як ти думаєш, вона за нього піде? Ми б їм зразу й машину купили…»
«— Мені на сон дають люмінал… — А він вас спати кладе?»
«Черевики малі й заґирджені» (або «заґирдзявлені»).
«Вже дух з нього вступився…»
«Трумта-бумта».
«Там така… баба Цапа» (про бабу хитру й надто «поважну», недоторканну, що дуже про себе дбає).
«Тіло без душі» (про жінку, таку віддану чоловікові, що не має нічого власного).
«Івасю-підмети-хату-сядь сі» (так прозвали за млявість у роботі).
ДЕЩО з Мартиної мови
Загалом у Марти, як і в її ровесниць та ровесників, — уже «сучасна» літературна мова. Але на побутовому рівні в ній живуть барви «комарнянські»; до того ж вона ще й гостра на слово — часом я й на собі це відчував: вміє схарактеризувати…
«Оленко, ти всіх розумів не з’їла» (тобто не є найрозумніша, чого так уперлася на своєму?).
Малій Оленці: «Не видурюйся» (не вдавай дурнішої, ніж є).
«Їй ще то в руках не складається» (робота коло дитини — про знайому «нездалу» маму)…
«Якісь ті діти небавлені, заненьцяні»…
«Як виросте, буде ґандрабата» (висока й не дуже зґрабна)…
«Не вбирайся, як кучопуд» (надягаючи на себе всього побільше).
«Ходяча сафандула» (про незґрабного й нечемного: після шкільного вечора полінувався провести дівчат додому).
«Не їж, бо скоро обід…Чимось затули голод…»
«Не можна так пересадно їсти…захланно…»
«Дуже на ніч не вилюфтуйся» (не відчиняй вікна)…
«Убрався, як стрик на Великдень» (ір.).
«Покидуються тою дитиною…» (передають з одних рук до других — немає батьків…).
«Зустріли Толю — п’ятьма дорогами йшов» (п’яний).
«Така пократа» (ніщо, поганий, нікчемний).
«Мокро, зателепано кругом…»
«Такий дощ увесь день цяпотітиме».
«Як тільки вихрапаюся з хвороби…»
«Ти відгрожував, що…»
«Як той… немова» (німий; слова не скаже, мовчить)
Про своє в’язання: «Я не маю руки, наложеної на шапки… Я маю руку, наложену на светри…»
«Замерзло на кість» (білизна на балконі).
«Який ти… встібський…» (докучливий, причепливий).
«…Тобою ні виручитися, ні послужитися…» («нездалий» — з приводу невдалого походу на базар: купив нікудишні помідори).
«Новий костюм — вициглював…»
«Намолотний дощ».
«Там раніше така бідося була…» (на Карпатах).
«Чого ти знов той подертюх надів?» (подертий піджак).
«Ще твої фантолапи нема де розвішати» (випрану білизну).
«Роблю, роблю — і ні за мною, ні переді мною».
(На городі): «Отут-о щось росте, і я не знаю, чи то хабаз, чи то зілля».
«Тепер вони (ніжки стола) не повинні підлогу рейбувати» (дерти).
«Ликувата курка» (м’ясо тягнеться, як лико).
«Спекла таке, що через хату можна кидати» (важке, тверде).
…Диво-дивне, але «галицький слід» є і в мові дочки Олени, і в мові внучки Олі. Завдяки, звичайно, мамі й бабці та поїздкам до Комарна... І мене це тішить! Але про це — іншим разом…
Альманах «Егупец» № 16
© Інститут Юдаїки, 2005 © Дух i Лiтера, 2006
