 Отець Володимир Петрик народився у 1876 році у священичій сім'ї. Середню школу закінчив у Перемишлі, теологічні студії у Львові й Перемишлі і в 1900 р. висвятився та осів у Комарні, як сотрудник свого батька, який був парохом. Тоді саме був час гарячої політичної боротьби та жвавої просвітянсько-культурницької праці, що розгорнулася в нашому краю, як підготова пізніших незалежницьких змагань нації. Отець Володимир Петрик віддався обом справам із молодечим запалом, віддаючи їй усю свою силу й особисті користі. Потрапив він на дуже догідний ґрунт. Комарнянське громадянство й молодь чекали на провідника і знайшли його в особі отця В.Петрика. Відразу береться він до праці. Кредитове "Товариство Задаткове", що було заборолом чужого елементу в Комарні, переходить його заходами в українські руки, а з ним його великий поверховий дім та все майно. Основи його розвитку положив своєю працею Володимир Петрик, як довголітній його директор і добрий його господар. Після цього купує в центрі міста великий дім для читальні "Просвіти" і дає змогу розвинутись кооперативі "Народна Спілка", що була не тільки єдиною споживчою кооперативою для Комарна, але теж заступала для Комарнянщини кооперативну гуртівню. Заклав "Братство ім. св. Миколая", яке мало за завдання дбати про виховання молодого покоління. Купує для цього братства колишню коршму і перемінює її на бурсу, через яку перейшло кілька десятків комарнянських дітей, що займали поважні місця адвокатів, священиків, лікарів тощо. В ширенні освіти йде й на село, закладає філію "Просвіти", якої головою був увесь час перебування в Комарні й організує 17 читалень, що зразково працюють, як зав'язки організованого українського життя цих околиць. Прикладає руку до створення товариства "Сокіл" і його оркестру, що до війни славилась, як одна з кращих у краю. Не пропускає ні одних зборів, нарад, сходин, де рішається про політику, освіту, кооперацію. Не відпочиває ні одної неділі чи свята, завжди в роз'їздах по селах, а біля нього гурт молодих, ідейних, як він, співробітників. Та не забуває і на свої душпастирські обов'язки. Без розписання конкуренції, виключно з добровільних датків, будує величаву церкву в Комарні, витрачаючи на це безліч енергії та часу. Крім цього будує в місті біля другої церкви (церква св. Петра і Павла) стилеву муровану дзвіницю і приміщує в ній читальняну бібліотеку. Не минає й політики і, як член Повітового та Ширшого Народного Комітету, бере живу участь у соймових і парляментарних виборах, приготовляючи вибір у посли о. Онишкевича й лишаючи підготований ґрунт для праці дальших провідників повіту. Так працював 11 літ без упину. Не могла минути його вдяка своїх і ненависть чужих. Коли після смерти батька старався дістати парохію в Комарні, колятор Лянцкоронський відмовив своєї згоди і о. В. Петрик мусів перенестись до Бабини в Самбірщині. В Самбірщині визначився збудуванням прекрасної церкви в селі Пинянах, що стилево вибивається понад інші. Стає головою філії "Просвіти", головою філії "Сільського Господаря" та вже рік пізніше кандидує від Нац-демократичної Партії до галицького сойму, проти відомого польського потентата Созанського. Всього 3-ома голосами перепадає, та це були напевно його голоси. Однак по цих виборах Самбірщина, зорганізована о. В.Петриком, починає жити національним життям. В кожному селі організує читальні, кружки "Сільського Господаря", кооперативи, "Соколи", організує повіт і політично. Приходить 1914 рік. Його учні йдуть у ряди УСС, він лишається на пості. І коли після московської навали є знову можливість праці, береться за відбудову знищеної Самбірщини, як голова "Сільського Господаря" відвідує кільканадцять сіл, живить тисячі населення. Була це зразкова праця, за яку від тодішньої влади дістає хрест заслуги. Та підірване здоровля кладе його на ложе хвороби. Не стримує це його в роботі. До останньої майже хвилі відбуває наради у себе дома, що відбувались при його ложі... Доказом любови до нього були його похорони, що при тисячних масах народу відбулися 5 березня 1931. Але вершком дяки для праці отця Володимира Петрика було перенесення його тіла до Комарна самим громадянством Комарнянщини, його ініціятивою і коштом. Комарнянці справили своєму провідникові похорони, які своєю величавістю засвідчили ясно, що праця і труд о. В.Петрика впали на родючий ґрунт. Бо нарід, що доріс до шанування своїх провідників, доріс теж до великих діл. А ці великі діла, це ідеал отця Володимира Петрика, який посвятив усе своє життя, працю, особисті користі, віддав йому життя обох своїх синів. Був ідеалістом і борцем не тільки краснорічивим своїм словом, але й ділом. А таких борців треба нашому нашому народові якнайбільше.
«Комарно і Рудки та околиця». Збірник історично-мемуарних, географічних і побутових матеріалів. Нью-Йорк — Париж — Сидней — Торонто, 1987
|
