Батько  полковника  Євгена  Коновальця,  Михайло  Коновалець,  був  управителем народньої школи у Зашкові. Дід полк. Євгена — о. декан Михайло  Коновалець,  був парохом у  Зашкові,  а прадід  Полковника по бабці — о. Скоробогатий — був також парохом у Зашкові. Жили, отже, і працювали чотири покоління тієї самої родини поспіль у Заш­кові. Тому полк. Євген оправдано називав село Зашків своїм «родин­ним» селом, наче «glebae асізсгіріплз» — тобто,  «приписаним до скиби» рідної землі.

Парох Зашкова,  о.  Михайло  Коновалець,  нар.  1824  р.,  був  людиною енергійною, визначався проповідницьким талантом, був щирим народовецьким патріотом. Тому він і вибився поміж священиками свого яричівського  деканату,  а  львівська  митрополича  консисторія  іменувала його своїм почесним радником, а також деканом цього підльвівського деканату. Одружений був о. Михайло Коновалець з Марією Скоробогатою, донькою о. Скоробогатого, пароха в Зашкові і яричівського де­кана. Походив о. декан Михайло Коновалець родом з містечка Комарно, повіт Рудки, перемиської дієцезії. Він був міщанським сином. Цікавим повинно бути для нас також питання, як цей міщанський хлопець із Комарна пішов до Львова до шкіл,  коли скінчив духовну семінарію, як  заїхав  до  Зашкова і  там  одружився  з  донькою  пароха  Скоробо­гатого.

Мені оповідала про це стара «їмосць» Йоася з Метеллів Пелех, вдова по        о. Іванові Пелехові, мати куликівського декана о. Йосифа Пелеха, па­роха у  Сулимові,  де  вона жила перед першою  світовою  війною.  Ця старенька Йоася  Пелех,  яка відзначалася  свіжою пам’яттю,  оповіла що її чоловік, о. Іван Пелех (який заснував в Ярославі бурсу ім.  св.Івана)  і о.  Михайло  Коновалець — були шкільні товариші  і  колеґи з львівської духовної семінарії. Забрав їх з Комарнянщини до Львова, до своєї «бурси» о. д-р Яків Ґеровський (1794-1850), проф. львівського університету, виховав їх, і вони обидва закінчили теологію в  1852 р. й  одружилися  з  доньками  його  приятелів:  Іван  Пелех  одружився з донькою куликівського пароха о. Метеллі, а питомець М. Коновалець з донькою о. Скоробогатого в сусідньому Зашкові.

Отець декан Михайло і Марія, з Скоробогатих, Коновальці мали 9 ді­тей: 4 синів і 5 дочок. Найстарший син Орест став священиком і був довголітнім парохом у Страдчі коло Львова, а його син Євген, підхорун­жий УГА, згинув у лютому 1919 р. у боях за Львів, між Городком та Яновом (у групі отамана Андрія Долуда). Другий з ряду син Євген помер на запалення легенів студентом прав у Львівському університеті під час військової служби при австрійській армії. Третій був Михайло, зго­дом управитель  школи в Зашкові.  Четвертий,  Володимир  (нар.  1860 року) став священиком (рукоположений 1886 р.) і заслужився як парох Малехова, 5 км. на північ від Львова, та прилучених до парохії Дублян, де була Державна Рільнича Академія. (Ця остання стала — на жаль —ще за Австрії централею польського наступу на українське релігійне і національно-культурне життя у львівському повіті).  Почесний рад­ник митрополичої консисторії о.  Володимир  Коновалець  енергійно  й успішно протиставився цьому польському наступові, побудував у Дублянах 1912 р. муровану церкву, заснував читальню «Просвіти», орга­нізував у  Малехові станицю  «Сокола»  і навіть  зорганізував читальняну духову оркестру, що грала потім по всій околиці на українських святах. Але за це поляки відплатились йому вже під час першої світо­вої  війни.  Його  син  — Володимир,  абсольвент  Академічної  гімназії, австрійський вояк, брав у 1918 р. участь у боях під Києвом з більшо­виками і, поранений, утратив ногу. По війні він став священиком у станіславівській дієцезії і був катехитом.

Найстаршою  донькою  о.  М.  Коновальця  була  Олімпія,  що  вийшла заміж за о. Стрільбицького, пароха Наварії коло Щирця. Друга Сидонія, одружилася з урядовцем Великопольським, третя Стефанія стала дружиною о. Кисілевського, що був парохом на Лемківщині, а з кінцем 1896 року виїхав до США. Четверта донька Лукія була заміжня за Іва­ном Устіяновичем, урядовцем обезпеченевого т-ва «Дністер» у Львові і діяльним членом «Сокола-Ватька». П’ята — Євгенія, наймолодша, стала дружиною  о.  радника  Володимира  Стернюка,  вельми  заслуженого пароха в Пустомитах під Львовом, якого поляки у травні 1919 р. ув’яз­нили в «Бриґідках» у Львові, а потім вивезли до концтабору в Домб’ї. Його дочка Оксана вийшла заміж за проф. Северина Левицького, енер­гійного опікуна «Пласту» за Польщі.

Цитовано за статтею Степана Шаха   “Молодість  Є. Коновальця “ ст. 47-48

з книги    “Євген Коновалець  та його доба”

Видання фундації ім. Євгена Коновалеця  

Мюнхен, 1974  digitized by ukrbiblioteka.org